Цього не можна не помітити: бренди масово заходять в TikTok, миттєво реагують на меми, роблять ситуативи та колаборації, домовляються з інфлюенсерами, намагаються говорити мовою покоління Z і бояться проґавити черговий тренд.

Ілюстративне зображення: теракотова арка серед мінливих форм. Згенеровано за допомогою ШІ.
Чому б це і як це назвати?
Бренди відчайдушно намагаються стати частиною сучасної масової культури.
І певна логіка в цьому є. Kantar показує, що бренди з високою культурною актуальністю зростають майже у шість разів швидше, ніж бренди з низькою культурною релевантністю. Причому такі бренди частіше сприймаються людьми як значущі (Meaningful) та відмінні (Different). Це один із висновків Kantar на базі BrandZ та їхнього підходу до культурної актуальності — «Від відстеження трендів до їх формування: формуйте культурний капітал, що переживе ажіотаж».
Бажання брендів бути частиною культури цілком зрозуміле, але чи вдається?
Є проблема: присутність у культурі ще не робить бренд її частиною
Можна використати найвірусніший звук тижня, отримати мільйони переглядів — і через день бути повністю забутим. Можна запросити найпопулярнішого інфлюенсера — і залишитися лише рекламною інтеграцією між двома його звичайними дописами.
Тому, можливо, брендам варто рідше запитувати: «Що зараз у тренді?» і, частіше: «А яку роль ми взагалі можемо відігравати в культурі?»
Культура — це не ще один медіаканал
Коли ми говоримо про культурну актуальність, її досі легко звести до молоді. А молодь — до TikTok, Reels та блогерів.
Але культура значно ширша, фрагментована і одночасно інтегрована на якомусь квантовому рівні.
Існує культура бігу і кави, футболу і відеоігор, батьківства, краси та догляду, здорового способу життя та роботи, їжі, музики, локальних спільнот. У кожній із них є власні ритуали, жарти, герої, правила та речі, які «свої» впізнають без пояснень.
У «Kantar Marketing Trends 2026» окремим трендом названо зростання малих спільнот. На тлі переповнених алгоритмічних стрічок люди шукають менші спільноти, де їх об’єднують конкретні інтереси й де є сильніше відчуття приналежності. За даними Kantar, майже 40% споживачів довіряють рекомендаціям із малих спільнот так само, як особистим рекомендаціям.
І це дещо змінює саме поняття культурної актуальності.
Бренду вже не обов’язково намагатися стати частиною всієї культури. Іноді набагато цінніше стати по-справжньому важливим для конкретної спільноти.
Культурна актуальність — це не обов’язково масштаб культури. Це глибина ролі бренду всередині неї.
Тому питання не в платформі. Питання в тому, де бренд має природне право щось сказати або зробити.
Від запозичення культури до власної культурної території
Умовно відносини бренду з культурою можна розкласти на чотири рівні:
Перший — запозичення культури
Бренд бере те, що вже стало популярним: мем, тренд, знаменитість, вірусний звук або культурну подію, і додає до цього свій логотип.
Це найпростіший спосіб отримати релевантність тут і зараз. Іноді він чудово працює. Але культурний капітал у такому випадку належить не бренду. Він його просто позичає.
Другий — участь у культурі
Бренд вже не просто повторює тренд, а додає власну точку зору. Його реакція відповідає характеру бренду, тому її складніше скопіювати конкуренту.
Третій — власна культурна територія
У бренду з’являється впізнавана поведінка. Певний гумор, позиція, персонаж або спосіб взаємодії з категорією починають асоціюватися саме з ним.
І нарешті, найцікавіший рівень — культура творить разом із брендом
Тут бренд вже не контролює всю історію сам. Люди створюють власні жарти, реакції та контент, переосмислюють бренд і продовжують його історію.
І саме в цей момент відбувається важливий зсув:
бренд говорить про культуру → бренд бере участь у культурі → культура починає говорити про бренд
Duolingo: коли бренд сам стає мемом
Гарний приклад — Duolingo. Можна сказати, що бренд просто добре освоїв TikTok. Але це сильно спрощує те, що сталося.
Зелена сова поступово перестала бути просто талісманом застосунку і перетворилася на окремого інтернет-персонажа. У неї з’явився характер, власна поведінка, стосунки з іншими брендами та знаменитостями — і, головне, величезна кількість контенту, який створював уже не сам Duolingo.
Тобто Duolingo зробив те, чого бренди часто намагаються досягти через тренди: дав культурі матеріал, з яким вона захотіла грати сама.
Duolingo не просто заходить у мем-культуру. Duo сам став матеріалом для мем-культури.
Обережно! Автори контенту ще не роблять бренд культурним
Тут є ще один цікавий парадокс 2026 року. Бренди дедалі активніше інвестують в авторів контенту. За даними «Kantar Marketing Trends 2026», 61% маркетологів планують збільшити інвестиції в контент авторів цього року.
Але лише 27% контенту авторів має сильний зв’язок із самим брендом. Тобто ми можемо отримати прекрасний ролик, високу залученість, популярного автора контенту і сотні тисяч переглядів — але в пам’яті людини залишиться автор, а не бренд.
І це, мабуть, одна з головних пасток культурного маркетингу. Якщо автор запам’ятався, тренд запам’ятався, а бренд — ні, ми орендували чужу культуру, а не стали її частиною.
Тому завдання бренду не просто знайти людину з доступом до потрібної культури. Потрібно знайти точку перетину між культурою автора контенту та характером самого бренду.
CeraVe: коли реклама стає грою
Інший механізм використав CeraVe у кампанії з Майклом Серою.
В основі був майже абсурдно простий жарт: якщо він Майкл Сера, можливо, саме він стоїть за CeraVe?
Але замість одного рекламного ролика зі знаменитістю бренд перетворив жарт на історію. У соцмережах з’являлися повідомлення про несподівані появи актора, автори контенту підхоплювали теорію, у гру включалися дерматологи, фахівці зі зв’язків із громадськістю та соціальні мережі — і лише потім історія отримала фінал під час Super Bowl.
Людей запросили не просто подивитися рекламу. Їм дали історію, яку хотілося розгадувати разом із брендом.
І це хороший приклад різниці між рекламою за участю знаменитості й культурною участю. У першому випадку бренд позичає популярність знаменитості. У другому — створює з нею культурний сюжет, який може жити за межами рекламного ролика.
Oatly: культура починається з позиції
Ще один цікавий приклад — Oatly. Його культурна релевантність будується не на одному великому кейсі й не на спробі постійно вгадувати наступний тренд.
У бренду є впізнавана позиція. Він може жартувати над власною рекламою, провокувати молочну індустрію, говорити про кліматичний слід, робити несподівані колаборації або перетворювати дегустацію продукту на експеримент.
Формати змінюються, але характер залишається.
І це важливо, тому що сильний культурний бренд не обов’язково має говорити про одне й те саме. Він має поводитися впізнавано в різних ситуаціях.
Бренд сьогодні — ще й маркер приналежності
І тут культурна роль брендів стає ще цікавішою. У свіжому дослідженні «2026 Edelman Trust Barometer Special Report: Brand Growth in an Insular World», проведеному серед 17 688 людей у 15 країнах, 54% респондентів сказали, що відчувають певний зв’язок з іншими людьми, які користуються тими самими брендами. За п’ять років показник зріс на 8 пунктів.
Тобто бренд поступово стає не лише тим, що я купую, а й одним із сигналів того, хто я і до кого я себе відношу. Сам Edelman говорить про релевантність ширше за попкультуру: це одночасно практична користь, ідентичність, спільнота, емоції та розуміння попкультури.
І це важливе уточнення. Бо бути культурним брендом — не означає постійно бути смішним, провокативним чи вірусним.
Іноді культурна сила бренду полягає в тому, що він стає символом певної спільноти, поведінки або способу життя.
А коли бренд лише намагається здаватися культурним?
Це зазвичай видно досить швидко. Бренд бачить вірусний звук — і терміново записує Reels. Бачить новий мем — і намагається вставити в нього продукт. Хоче омолодити аудиторію — і раптом починає використовувати сленг, якого ніколи не було в його комунікації.
Запрошує популярного автора контенту — і називає це культурною релевантністю.
Робить колаборацію двох відомих логотипів — без зрозумілої причини, чому вони взагалі мали зустрітися.
Кожна з цих механік сама по собі може бути хорошою. Проблема виникає тоді, коли за нею немає бренду.
Тут є дуже простий тест: якщо прибрати логотип і ніхто не зрозуміє, який бренд це сказав — це не культурна релевантність. Це оренда чужої культури.
Можливо, наступний крок — взагалі перестати «використовувати» культуру
І ось тут у 2026 році з’являється ще цікавіша дискусія. У серпневому матеріалі Vogue «Should Brands Be Patrons of Art and Culture?» описується рух від традиційного культурного маркетингу до моделі «бренд як меценат культури».
Ідея проста: замість того щоб постійно думати, як використати культуру для просування бренду, компанія може допомагати створювати умови, у яких культура взагалі виникає:
- Підтримувати авторів контенту.
- Давати простір новим спільнотам.
- Фінансувати культурні проєкти.
- Створювати платформи для талантів.
- Допомагати ідеям існувати без необхідності перетворювати кожну з них на брендований контент.
Це значно складніший шлях, тому що бренд має погодитися не контролювати все.
Але, можливо, саме тут і лежить наступний рівень культурної актуальності.
Не «подивіться, як добре ми розуміємо вашу культуру», а «ми допомагаємо цій культурі існувати».
Не кожному бренду потрібно ставати культурним брендом
І, можливо, це найважливіше. Культурна актуальність стала настільки бажаною маркетинговою характеристикою, що часом здається: кожен банк, йогурт, страховий сервіс і засіб для миття посуду зобов’язаний стати частиною попкультури.
Не зобов’язаний.
Для одного бренду сильнішою конкурентною перевагою може бути експертність. Для іншого — надійність. Для третього — максимальна зручність або продуктова перевага.
Культура має сенс не як показник ефективності сама по собі, а тоді, коли допомагає бренду посилити його роль у житті людей.
Тому перед черговою спробою застрибнути в тренд, бренду варто поставити собі кілька простих запитань:
- Чи маємо ми природне право бути в цій розмові?
- Чи додаємо до неї щось своє?
- Чи відповідає це характеру бренду?
- Чи захочуть люди продовжити цю історію без нас?
- І головне — що залишиться бренду після того, як тренд закінчиться?
Бо справжня культурна релевантність починається не тоді, коли бренд навчився говорити мовою культури.
Вона починається тоді, коли культура знаходить застосування самому бренду.
Тому, можливо, наступний етап культурного маркетингу — це вже не питання: «Як бренду потрапити в культуру?» А: «Що наш бренд може дати культурі такого, чого без нього там не було б?»










































































