Ефект аудиторії (ефект Зайонця, ефект соціальної фасилітації) — це психологічна особливість, виражена в тому, що присутність спостерігача впливає на поведінку людини. Говорячи по-простому, коли хтось щось робить і на нього при цьому дивляться інші, то він бентежиться і припускається помилок. Щоправда, результат може бути позитивним — особистість при свідках надихається і починає працювати краще.
Людина живе в соціумі. Вона впливає на оточуючих, а вони — на неї, навіть якщо просто стоять поруч
Ранні дослідження
Ефектом аудиторії (тоді він ще так не називався) першим зацікавився в 1898 Норман Тріплетт (США). Він спостерігав за тренуваннями велосипедистів і помітив, що якщо спортсмен кружляв треком один, то результати виходили нижче, ніж у парних заїздах. Психолог вирішив, що присутність іншої людини якось впливає на діяльність об’єкта спостереження. Задля підтвердження висновків він провів експеримент. Перед дітьми поставили завдання — намотати на котушку рибальську волосінь, причому впоратися треба було якнайшвидше. Вони це робили спочатку поодинці, а потім по двоє. В останньому випадку їм не казали, що треба змагатись між собою. Проте підсумки виявилися аналогічними. Коли поруч сидів інший хлопчик, волосінь намотувалась швидше.
Значний внесок у дослідження ефекту зробив Флойд Олпорт (1890-1978, США), за яким закріпився титул «батько експериментальної соціальної психології». У своїх ранніх роботах він займався проблемами впливу групи на особистість і висловив багато важливих ідей, більшість із яких потім увійшли до його книги «Соціальна психологія». У 1920 році Олпорт аналізував як впливає на діяльність людини присутність інших людей. Він назвав це “ефектом аудиторії”. Він же ввів у науковий побут ще два терміни. Якщо увага стороннього покращує результати респондента, це називається соціальна фасилітація (англ. facilitate — допомагати, полегшувати) чи соціальне сприяння. Якщо ж навпаки, результати погіршуються, це соціальне гальмування чи соціальне стримування. Щоправда, питанням чому виникає сприяння чи стримування і за яких умов це відбувається Олпорт не дав відповіді.
Експерименти Зайонця
Теоретичне обґрунтування ефекту аудиторії першим у 1965 році запропонував американський психолог польського походження Роберт Зайонц (1923–2008). В основі було положення про те, що увага сторонніх збуджує людину і тому впливає на її поведінку. Тобто є зовнішнім стимулом. Одним з основних положень поведінкової економіки є твердження про те, що в основі поведінки людини лежать стимули. Саме вони спонукають до певних дій чи вносять у них корективи.
Іноді ми не знаємо про те, що за нами хтось спостерігає. І добре, так спокійніше
Згідно з теорією Халла-Спенса, якщо якась дія засвоєна добре, мало не до автоматизму, то вона виконується бездоганно як на самоті, так і в присутності сторонніх. Якщо погано, то особистість спостерігача стає збуджуючим фактором, який починає домінувати над недостатньо відшліфованими навичками та заважає їх проявити. Р. Зайонц зробив висновок, що якщо людина виконує просту роботу чи вирішує просте завдання, то збудження від присутності сторонньої людини покращує результати. А якщо складну, то погіршує. На підтвердження цієї думки він провів близько трьох сотень експериментів, у яких взяло участь майже 25 тисяч респондентів.
Основні положення ефекту аудиторії
За підсумками експериментів Р. Зайонця, згодом підтверджених іншими дослідниками, було виділено кілька основних закономірностей:
- Велике значення має відношення респондента до спостерігача. Якщо це чужа людина чи її думка мало кого цікавить, то ефект виявиться мінімальним. І, навпаки, коли респондент дорожить думкою спостерігача і поважає його, то збудження та, відповідно, зміни у поведінці будуть значними. Якщо ж це знаменитість, то тиск виявляється надто сильним і у респондента все «валиться з рук» (закон оптимуму активації Йеркса-Додсона).
- Візуальна присутність спостерігача не обов’язкова. Достатньо, щоб людина знала про неї. Це підтверджують експерименти. Коли група працювала у звичайних умовах, пропродуктивність праці залишалася незмінною. Якщо ж людям повідомляли про приховане спостереження або казали, що відеозапис буде переглянуто керівництвом, продуктивність піднімалася.
- Чим складніше завдання, тим сильніше впливає присутність сторонніх.
- Спільна діяльність або змагальний елемент, так само як і присутність великої кількості глядачів, посилюють ефект. Але результат може бути як позитивним, так і негативним.
- Емоційно врівноваженим особам «на публіці» легше справлятися з важкими завданнями, які вимагають докладання інтелектуальних зусиль.
Як я можу щось говорити, якщо їх так багато і вони всі на мене дивляться?
Причини виникнення ефекту аудиторії
Психологи називають кілька причин, через які особистість «під наглядом» змінює свою поведінку:
- Самопрезентація. Індивід бажає представити себе перед суспільством (навіть якщо на нього дивиться всього одна людина) у найкращому світлі. Він хоче, щоб його сприймали як яскраву, непересічну особу з високою кваліфікацією. Тож намагається показати максимальний результат. Щоправда, це бажання має підкріплюватися здібностями, інакше вийде конфуз.
- Репутація. Схоже на попередній пункт, теж є бажання «добре виглядати», але тут на перше місце виходить побоювання зробити помилку, здатися невміхою та невдахою. Страх перед заниженою соціальною оцінкою здебільшого впливає негативно.
- Комунікація. Це загальне поняття. Воно полягає в тому, що будь-яка публічна діяльність людини є проявом її соціальної сутності і спрямована зрештою на встановлення бажаних йому взаємин із оточуючими.
Наведені вище причини ґрунтуються на когнітивних процесах і є частиною теорії менталізації. Згідно з нею, внутрішній світ людини керує його взаємодією з навколишнім світом і він, у свою чергу, формується під впливом даних, які отримані ззовні.
Фактори, що впливають на ступінь прояву ефекту аудиторії
Існує кілька чинників, з урахуванням яких реакція на спостереження може бути позитивною чи негативною. Насамперед це особистість людини. Якщо говорити спрощено, то індивід з високою самооцінкою у присутності сторонніх зазвичай працює продуктивніше. З низькою – хвилюється і губиться. Також слід враховувати різницю між культурами. Ось цікавий приклад. У 2020 році показували матч NBA. Під час малих перерв камеру наводили на глядачів. І ось, коли американцеві сусід каже, що його показують по телевізору (це відображається на великому табло у залі), той схоплюється, починає посміхатися, махати руками, всіх вітати тощо. Але камеру навели на двох японок років вісімнадцяти. Одна з них поводилася дуже розкуто, посміхалася, махала комусь рукою. Раптом подруга показала їй на камеру. Японка страшенно зніяковіла. І в підсумку, екстраверти менш схильні до ефекту аудиторії, порівняно з інтравертами.
