Хоча інновації розглядаються як невичерпне джерело зростання, бідні країни дуже мало інвестують в них, збільшуючи своє відставання від багатих.
Розробка нових продуктів, технологій, бізнес-процесів, винахід нових ідей призводить до «творчого руйнування» Шумпетера, що лежить в основі сучасної теорії росту і вважається одним з найважливіших інгредієнтів для досягнення економічного процвітання. Підвищення продуктивності, що відбувається через впровадження технологій, пояснює половину зростання ВВП. Щоб досягнути цього країни вкладають ресурси в інновації – так звані R&D. Традиційні моделі свідчать, що прибутковість інвестицій в R&D повинна бути надзвичайно високою і здатна досягати тризначних цифр у бідних країнах.
Автори дослідження показують, що такі інвестиції насправді не приносять захмарної дохідності. Проблема – дефіцит широкого кола додаткових факторів. Інновації чи впровадження технологій не існують окремо, а розглядаються в контексті накопичення фізичного капіталу, знань, рішень. Дефіцит таких факторів, що передують інноваціям та доповнюють їх призводить до низького очікуваного прибутку від інновацій.
Державні субсидії на R&D при відсутності якісного людського капіталу не будуть надто ефективними; хороші ідеї, сформовані університетами та аналітичними центрами, без фірм з високими управлінськими можливостями не принесуть високої доданої вартості; підприємці з гарними ідеями, які не можуть отримати доступу до фінансування, імпорту необхідних допоміжних складових або знайти кваліфікованих працівників, не здійснять прориву.
