Наразі увага всього світу прикута до України. Саме там відбуваються події, які визначать подальшу історію людства.
Хто переможе: Україна чи Росія, Демократичний Світ або Тоталітарний Режим, Добро чи Зло?
Відтепер, кожен громадянин будь-якої країни зможе особисто слідкувати за перебігом російсько-української війни, отримуючи правдиву інформацію безпосередньо від тисяч українців, які стали свідками трагічних, але, водночас, героїчних подій.
Саме з цією метою запрацював Міжнародний проєкт #МояВійна – це «Живий Щоденник» реальних історій про війну, які пишуть звичайні українці, які вимушено опинились у епіцентрі подій.
Протягом короткого часу на порталі Проєкту вже з’явились понад 2 700 історій, які зібрали більше 4 млн. переглядів.
Проєкт ініціювали: Міністерство культури та інформаційної політики України, Асоціація інноваційної та цифрової освіти і компанія «Totonis».
«Наразі свідками війни вже стали мільйони українців і та реальність, з якою зараз стикаються жителі України — є не тільки доказом агресії російської федерації, а й доказом злочинів проти людства та гуманності. Зараз ми знаходимося на передовій, і захищаємо не тільки нашу країну, а й весь цивілізований світ, кожного громадянина демократичних країн. Ми ділимось зі світом тим, що переживаємо та відчуваємо. Кожна історія українців має бути почута. Ми закликаємо кожного громадянина цивілізованого світу стати на сторону Добра, у боротьбі проти Зла», – зазначив Олександр Ткаченко, Міністр культури та інформаційної політики України.
На платформі #МояВійна, окрім реальних історій українців, є відео та фото, які наочно демонструють, що відбувається наразі на території України.
«Усі, хто розміщує будь-які матеріали на платформі проходять модерацію перед тим, як історія стане доступною. Це передбачено, аби інші користувачі платформи були впевнені, що це написали реальні люди» — розповіла Марія Богуслав, Виконавчий директор Асоціації інноваційної та цифрової освіти.
Даша Юрченко, Буча
«У холоді і темряві тіло перестає тебе слухати, а вибухи настільки гучні, що від незнання, ти вже впевнений на всі 100, що будинків зверху точно немає … через хвилин 10 пострілів з танка пролітають поряд з такою силою, що вперше в житті в тебе закладає вуха і зводить щелепу…»
Малиновська Златослава, Маріуполь
«З кожним днем їжі ставало все менше. Тоді я переосмислила суть смерті, точніше її причину. Я перестала боятися прильоту снаряду прямо в голову, адже це швидко. А ось померти з голоду в облозі міста – інша річ…»
Олена Трутнєва, Гостомель
«Вже об 11:30 над нашими будинками полетіла ескадра гелікоптерів у бік Вишгорода та Києва. Це були російські десантні вертольоти, вони летіли дуже низько над дахами будинків та верхівками дерев, і розкидали убік теплові ракети. Вони летіли так низько, що з одного гелікоптера пілот обернувся на мене, і ми зустрілися поглядом. Моторошне почуття тваринного страху. У цей момент почалася стрілянина…»
Світлана, Харків
«Ніч. Спати неможливо. Вибухи. Повітряна тривога. То вдома, то у підвалі. Всі втомлені.
Поїхали на заправку заправити авто. Черга довжелезна, десь поруч чути вибухи.
Простоявши декілька годин, сказали що бензин закінчився.
Думки…час витрачено. Нічого не зроблено…»
Роман Кологойда, місто Пологи, Запорізька область
«Через мить я побачив спалах, після чого віконні вставки вилетіли і скло розлетілось по всій кімнаті. Я швидко встав і босими ногами побіг по розбитому склу в коридор…»
Дар’я, Херсон
«Немає нічого гіршого за війну… Втрата близьких… Люди гинуть щодня. За що? Чому? Страшно дивитися на руїни міста, в якому я народилася, росла, жила… Ще недавно я будувала плани на свій день народження… Майбутнє… А тепер будь-якої миті може прилетіти ракета… Мого будинку може не стати…»
