Мама сиділа біля вікна та читала книгу. До неї підійшов п’ятирічний син і спитав:
— Мамо, це правда, що коли страус лякається, він різким рухом засовує голову в пісок?
Мамі не хотілося відволікатися від цікавого сюжету, але вона знала, що не можна залишати питання дітей без відповіді. Тому, аби щось сказати, «на автоматі» пробурмотіла:
— М-м-м… Так-так, звичайно.
— Мамо, а що буде, якщо забетонувати загороду і зверху посипати тонким шаром піску, а потім запустити туди страуса і сильно його налякати?
Книга з гучним стукотом впала на підлогу.
Ефект страуса
Ефект страуса — це усвідомлене бажання людини ігнорувати негативну інформацію та/або не робити дій, які завдають неприємностей. З погляду психологічної рівноваги ситуація небажана, оскільки має місце когнітивно-емоційне протиріччя. Раціональна частина мозку вимагає займатись важливими справами: заплатити за комуналку, поговорити з директором школи, поїхати на дачу, сходити до лікаря на консультацію, а то в грудях щось «давить», відповісти на дзвінок знайомого та ще багато чого.
Сховався…
А емоційна частина «головного центру управління» криком кричить — не роби цього! Тому що буде багато негативних емоцій. Заплатиш за світло-газ-воду, не буде за що купити дружині зимове пальто. На весь вечір забезпечений сімейний скандал із періодичним «продовження слідує». Син щось у школі накоїв, сором-то якийсь, директорові в очі дивитися соромно. На дачі сусіди безсовісні паскудять, щоразу лаятися доводиться. До лікаря… та гаразд, болить-то не сильно. Знайомому гроші винен, він вже загрожувати починає.
І тоді людина «ховає голову у пісок». Не перевіряє поштову скриньку, щоб не бачити платіжок. На запитання дружини “Коли сходиш до директора школи?” відповідає: «Завтра», а наступного дня є причини не піти. Тижнями не з’являється на дачі. Місяцями відкладає візит до лікаря. Побачивши, хто дзвонить, не бере трубку до відбою.
Чим це закінчується? Відомо чим. Світло та газ «відрізали», воду перекрили, тепер ще й за підключення доведеться гроші віддавати. А дружина стоїть посеред кімнати в новому пальті і репетує за те, що не платив вчасно. У школі синові загрожують великі неприємності через те, що батько вчасно не розрулив ситуацію. На дачі крадіжка, помітили, що господарі рідко з’являються. Від кредитора вночі приходили, шибки побили. І у грудях болить все сильніше.
Історія ефекту страуса
Ефект страуса був виявлений та описаний у 2006 році. Економісти з Єврейського університету (м. Єрусалим) Ден Ґалаї та Орлі Саде аналізували поведінку інвесторів. Було два варіанти з приблизно рівним рівнем ризику: більш прибуткові державні облігації (ліквідні) та менш прибуткові комерційні депозити (неліквідні). Здавалося б, згідно з класичною економікою, має бути навпаки, прибутковість вища у неліквідів. Але вкладники обирали комерційні депозити через ефект страуса. Якщо купити держоблігації, то доведеться щомісяця стежити за коливаннями цін та переживати за ринкову вартість. А за депозитами слідкувати не потрібно, згідно із законом вони щонайменше рік залишаться стабільними. Вкладники визнали, що краще отримувати менше, зате спокійно спати.
Чи можна перевиховати “страуса”?
Чи можна змусити “страуса” перестати “ховати голову в піску”? Так можна. Але лише в тому випадку, якщо він сам цього забажає. Один з основних законів психології говорить, що особистість здатна змінити свою поведінку і спосіб мислення тільки тоді, коли сама того захоче. Усі спроби чинити на неї тиск ззовні апріорі приречені на невдачу.
Тому найвірніший вихід — розуміння того факту, що не можна жити як і раніше. Що звичка заплющувати очі на загрожуючі неприємності і вдавати, що «все добре, прекрасна маркіза» закінчується ще більшими проблемами. І, найголовніше, ігнорування суворої дійсності не позбавить необхідності вирішення питань. Вони нікуди не подінуться! Просто, якщо сьогодні вони акуратно стукають у двері, то завтра битимуть в неї ногою, а післязавтра взагалі зірвуть її з петель, ввійдуть у затишний особистий світ і візьмуть за горло. Але тоді вже доведеться не просто щось там вирішувати, а вигрібати за повною програмою. Це «снігова куля», яку ми самі ж скочуємо і потім обрушуємо на власну голову.
Страуси. Швидкість бігу — до 70 км/год. Горизонтальний удар лапою — 260 кг. Навіщо ховати голову в пісок, якщо можна втекти чи врізати?
Щоб утвердитися в бажанні перестати бути «страусом», треба визначити, в яку «копієчку» влітає постійне уникнення насущних проблем. Десь це можна зробити в грошовому вираженні (порахувати штрафи, пеню тощо), десь — оцінюючи збитки (моральний, іміджевий та інший) від того, що вчасно не відкрив листа, не сходив до когось, не зателефонував, не домовився…
Як бути у таких випадках? Фахівці рекомендують:
- Самодисципліна. Примушувати себе робити те, що потрібно, нагадуючи собі про те, чим загрожує прокрастинація.
- Автоматизувати платежі, щоб гроші не йшли на інші, також потрібні, але менш обов’язкові витрати.
- Розібратися з витратами сил та часу. Багато дрібних обов’язків буде легше виконати, якщо сказати самому собі «Та там роботи на п’ять хвилин, не більше!»
- Влаштовувати собі невеликі винагороди за виконання того, за що не хочеться братися: посидіти з улюбленою книгою та філіжанкою кави, сходити до парку та поїсти морозива тощо. Звучить наївно, проте реально допомагає.
- Взяти за правило — щодня робити в будинку хоча б одну корисну справу.
Це найпопулярніший спосіб вирішення проблеми “страуса”. Але є ще один дуже рідкісний. Його не обирають, він сам приходить. Які почуття та емоції долають того, хто ховається від проблем? Насамперед, підсвідомий, а нерідко і відвертий страх. Але «страус» не дурний, він знає, чим закінчується прокрастинація. А тому — страждає. Так, про проблеми не можна пам’ятати постійно і в такі періоди людина більш-менш спокійна. Але іноді пам’ять повертається до негараздів і тоді на душу лягає важкий камінь безвиході. А коли вони самі нагадують про себе, то взагалі «трясе».
Так спокійніше… до певного часу
І ось одного разу людина раптом усвідомлює, що вона вже не може так жити далі. “Я не можу більше, я смертельно втомився від цього!” Від постійного страху, від очікування, що прийде ще один лист, прозвучить ще один дзвінок, станеться ще одна неприємна зустріч тощо. Від жахливого стану в той момент, коли це все-таки відбувається. І тоді на зміну страху спочатку приходить відчай, а він, у свою чергу, змінюється похмурою рішучістю. Людина каже собі, що «гірше вже не буде», краще пережити купу неприємностей при вирішенні проблеми, ніж божеволіти від її очікування. І тоді він витягає платіжки зі скриньки, йде до директора, а потім до лікаря, їде на дачу тощо. А якщо помічає в телефоні неприйнятий дзвінок, то одразу передзвонює сам. І тоді, повірте на слово, незабаром неприємностей стає на порядок менше.
А що ж відповіла мама?
На початку статті хлопчик запитав: “А що буде, якщо…”. Нічого не буде. Страус не ховає голову у пісок. Це міф з корінням, що сягає давньоримського письменника-енциклопедиста Гая Плінія Секунди або, як його інакше називають, Плінія Старшого (22 або 24 рік — 79 рік н. е.), який загинув при виверженні Везувію.
