Ефект хибної унікальності полягає в тому, що коли людина має якісь властивості, позитивні риси характеру або нюанси поведінки, що приносять успіх, то вона вважає, що, крім неї, це мало кому притамане. Вона недооцінює поширення цих здібностей серед інших людей, вважаючи себе більш унікальною, ніж є насправді.
Приклади ефекту хибної унікальності
Ефект хибної унікальності дуже поширений. Студент вдало відповів на складне екзаменаційне питання і думає: «На таке мало хто здатний». Хоча, напевно, принаймі чверть групи відповіла б не гірше. Молода людина в музеї глибоко вражена картиною відомого митця. Після чого думає: «Далеко не кожному властиво так тонко відчувати художні твори». Побачивши, як хтось загубив гаманець і звернувши на це його увагу, підліток відчуває не лише задоволення від доброго діла, а й гордощі через те, що він зробив щось, невластиве, як йому здається, більшості. Хоча, насправді, наші співвітчизники не такі вже й зіпсовані, почуття власної гідності є в багатьох людей незалежно від їх матеріального стану.
Ось як я можу! А ви всі на таке на здатні!
Докази
Серед відомих досліджень по даному ефекту можна назвати статтю Дж. Сулза та ін. (1988). В ній, зокрема, говориться, що люди, які не слідкують за власним здоров’ям, значно переоцінюють кількість тих, хто теж відноситься до нього безвідповідально. Проте, за статистикою, таких набагато менше.
Allison та ін. (1989) намагалися визначити, на яку сферу розповсюджується ефект, на моральні вчинки чи на розумові здібності. Висновок такий, що взагалі — на обидві. Але особливість в тому, що люди вважали себе більш унікальними після високоморальних діянь, ніж тоді, коли робили щось розумне. Це назвали «ефектом Мохаммеда Алі».
Причини виникнення ефекту хибної унікальності
Звідки виникає ефект хибної унікальності та чому він так розповсюджений. Докладно про це розповідається в праці Д. Майєрса «Соціальна психологія». В розділі «Схильність на користь свого Я» сказано, що коли людина отримує будь-яку інформацію про себе, вона оцінює її суб’єктивно, бо в процес втручається потужна схильність трактувати все на свою користь.
Дослідження показали, що коли людей хвалять, навіть не заслужено, то вони не відмовляються від улесливих слів. Вони вважають, що досягли успіхів за рахунок своїх здібностей, а зазнали невдачі через об’єктивні обставини (це стосується навіть спортсменів). Кожен з подружжя говорить, що він має більше обов’язків у сім’ї, а кожен з розведених звинувачує свого колишнього партнера. Вища освіта не рятує від схильності на користь свого Я. Невдахи-менеджери виправдовують низькі результати лінощами та низькою кваліфікацією робітників. А робітники звертають увагу на погане забезпечення, надмірну роботу та незрозумілі вказівки.
У підсумку, якби зробити градацію людей за їх власними оцінками, то переважна більшість розміститься на шкалі вище середнього рівня. Що, не може бути? Ось кілька прикладів:
- 61% бізнесменів впевнені, що поводяться більш високоморально, ніж «середній бізнесмен» (Brenner & Molander, 1977). Половина з опитуваних взагалі оцінила свої моральні якості на 90 по 100-бальній шкалі.
- 90% бізнес-менеджерів впевнені в тому, що вони працюють краще «середнячків» (French, 1968).
- Більшість нідерландських школярів вважають себе кращими в плані чесності, наполегливості, оригінальності, надійності та доброзичливості, ніж «середняки» (Hoorens, 1993).
- Більшість людей вважають, що вони розумніші, ніж їхні колеги (Public Opinion, 1984).
- Більшість дорослих впевнені в тому, що вони допомагають своїм батькам краще, ніж їхні близькі родичі (Lerner et al., 1991).
- 66% людей вважають себе за станом здоров’я молодшими за свій вік ((Public Opinion, 1984).
Як тут не згадати жарт Фрейда: Чоловік говорить дружині: «Коли один з нас помре, то я, напевно, переїду до Парижу».
Ще одну причину дослідник Нейл Вейнстейн назвав «невиправданим оптимізмом відносно майбутніх життєвих подій». На жаль, формат статті не дозволяє привести поширені докази, тому наведемо висновок: людині в однаковій мірі потрібні і оптимізм, і песимізм. Перший — щоб не втрачати надію, другий — щоб не втратити пильність. В підрозділі «Хибний консенсус та хибна унікальність» є посилання, що підтверджують матеріал даної статті: Goethals et al., 1991, Suls et al., 1988, Gross & Miller, 1997 та інші.
Це не єдині прояви схильності на користь свого Я. З минулого ми пам’ятаємо лише те, що «працює» на нас. Коли небажаний вчинок не можна «переробити» або забути, ми намагаємося його виправдати. Чим вище думка людини про якусь з своїх позитивних якостей, тим частіше вона оцінює оточуючих саме за цим критерієм. Чим краще ми думаємо про себе, тим швидше погоджуємося з тим, що й інші відносяться до нас приязно. Коли якась інформація нам вигідна (тест, гороскоп тощо), то ми будемо їй довіряти. Нам подобається бути причетними до успіхів відомих людей. Коли знаменитість відвідує наше підприємство чи коледж, ми відчуваємо, що якось пов’язані з її славою.
Я не такий, як усі! Я кращий! Гм-м … А якщо не зважати на колір?
Можливі наслідки ефекту хибної унікальності
З одного боку, завдяки ефекту хибної унікальності людина більш позитивно оцінює себе в плані здібностей та можливості позитивних звершень. Це важливо, адже відомо, як багато важить для досягнення успіху впевненість та віра в свої сили. Чим більш «нестандартна» поведінка особистості, тим охочіше вона вважає, що певні риси та дії властиві лише їй.
З іншого боку, даний ефект шкідливий. Коли людина надто високої думки про себе, вона зазвичай відмовляється сприймати досвід та ідеї інших, в першу чергу своїх підлеглих. Це погано впливає на досягнення не тільки колективного, але й особистого результату, тобто негативно віддзеркалюється в першу чергу на ній же самій. Переоцінка власної унікальності призводить до розбіжностей з оточуючими і часто доходить до того, що людина вважає своїм обов’язком заперечувати заради самого заперечення, іноді не дуже турбуючись про те, щоб його аргументи виглядали більш вагомо, або й обходячись зовсім без аргументів. Все це погіршує ставлення до такої особистості, на що вона, до речі, зовсім не звертає уваги (ці нездари не здатні оцінити мої здібності!). Ще гірше те, що це призводить до конфліктів.
Як уникнути негативного впливу
Щоб уникнути негативного впливу ефекту хибної унікальності, необхідна головна передумова —вміння критично ставитися до себе та дивитись на власну особу неупереджено. Розуміння того, що кожна людина унікальна, має свій досвід та спосіб думок і, в чомусь програючи «видатному», напевно переважає його в іншому, непогано «приземлює», хоч і не приносить задоволення. Слід вчитися реально оцінювати свої думки та здібності. Це нелегко для того, хто звик себе підносити вище оточення. Проте необхідно пам’ятати, що нівелювання даного ефекту зменшує напругу в колективі та підвищує вірогідність досягнення бажаного результату за рахунок адекватної оцінки можливостей. Тільки не треба кидатись в іншу крайність, про яку буде сказано нижче.
Антипод ефекту хибної унікальності
Класичною противагою ефекту хибної унікальності вважається ефект помилкового консенсусу або, інакше кажучи, ефект хибної згоди. Це коли людина вважає, що оточуючі думають та готові діяти так само, як і вона. Тобто, особистість переоцінює ступінь розповсюдження серед них своїх думок, пристрастей або вчинків. Вона впевнена, що її судження співпадають з судженнями більшості. Це стосується не лише одинаків, але й груп, оскільки в них зазвичай досягається консенсус по основним питанням, який є одним з головних об’єднуючих чинників. Члени таких груп вважають, що інші повинні думати так само, як вони. А коли бачать, що це не так, вважають їх неповноцінними. З груповим ефектом хибної згоди де в чому стикається Парадокс Абилина. Він полягає в тому, що група може прийняти рішення, яке не подобається будь-якому з її членів. Але кожен мовчатиме, намагаючись зберегти консенсус. Щоб краще в цьому розібратися, слід звернутися до психологічного феномену групового мислення, через який бажання зберегти гармонію в колективі стає причиною прийняття нераціональних рішень.
