Гроші — це еквівалент вартості. Або, інакше кажучи, міра обміну, що здатна привести різноманітні товари та послуги до єдиного знаменника. Наприклад, якщо праця токаря (послуга) оцінюється в 50 грн/година (всі цифри умовні), а жіночі зимові чоботи (товар) пропонують у магазині за 5000 грн, то щоб взути кохану дружину лицар різця та шпинделя має відпрацювати 100 годин. Тоді він зможе обміняти послугу, яку надає, на товар, який йому потрібний. Здавалося б, усе й зрозуміло.
А раптом токар відпрацює 50 годин, а потім тариф впаде до 40 грн/година? Тоді за омріяні чобітки доведеться відорати 112,5 години. Крім того, ГРОШІ В РІЗНИЙ ЧАС — ЦЕ РІЗНІ ГРОШІ. Що якщо чоловік назбирає необхідні 5000 грн, але на сімейній раді буде вирішено купувати взуття не відразу, а ближче до зими, коли воно потрібніше? Але ціна на той час підскочить до 5500 грн, як тоді бути? Виявляється, не все так просто. А рішення сім’ї щодо перенесення покупки на осінь — це взагалі вплив когнітивного парадоксу, який називається грошова ілюзія.
Що таке грошова ілюзія?
Грошова ілюзія це дуже поширена особливість мислення. Вона проявляється в тому, що людина сприймає гроші виходячи з їхньої номінальної, а не реальної вартості. Перша визначається цифрами на купюрах. А друга — купівельною спроможністю.
Одні й ті самі гроші в різні часи — це різні гроші
Зазначена здатність забезпечується державою, яка декретним порядком зобов’язує громадян використовувати гроші як платіжний засіб. Вона ж (держава) гарантує, що їхня номінальна вартість буде відповідати реальній. У тих країнах, де є політико-економічна стабільність, ціни та зарплати залишаються незмінними і такий порядок працює досить непогано. Тільки уряд зобов’язаний зважати на інфляцію, через яку гроші поступово знецінюються. За сучасних товарно-грошових відносин вона буде завжди, навіть якщо в країні все гаразд. Чому — це окрема розмова.
Коли ж у суспільстві відбуваються катаклізми, інфляція посилюється. Якщо вона росте досить довго, то купівельна спроможність грошей падає так, що підвищення зарплати не покращує добробут населення. (Це, по суті, захід для запобігання соціальним бунтам). Однак багато людей навіть у такій обстановці вбачають у підвищенні заробітку явну вигоду, бо не беруть до уваги інфляцію.
Термін «грошова ілюзія»
Термін «грошова ілюзія» виник на початку минулого століття. Його запровадив у економічну теорію Дж. М. Кейнс (1883-1946). Цей видатний англійський економіст, засновник напряму в науці, пізніше названого його ім’ям (кейнсіанство), у своїй фундаментальній праці «Загальна теорія зайнятості, відсотка та грошей» (1936) зумів аргументовано посперечатися з основними положеннями неокласичної теорії. До кінця 30-х років провідні демократичні країни ухвалили його рекомендації щодо грошово-кредитної та фіскальної політики. А до кінця 70-х це зробили майже всі держави із ринковою економікою. За твердженням журналу Time, який включив Кейнса до списку найважливіших людей ХХ століття, його постулат про те, що «уряди мають витрачати гроші, яких вони не мають», цілком здатний утримати на плаву капіталістичну економіку.
Джон Мейнард Кейнс
У 1928 році І. Фішер (1867-1947) розглядав це питання у своїй книзі “The Money Illusion”. Цікаво, що цей видний американський економіст, який зробив значний внесок у розвиток теорії грошей, був представником неокласичного напряму, того самого, який критикував Дж. М. Кейнс. Експериментальні докази факту існування грошової ілюзії було представлено пізніше. У 90-х роках це зробили Е. Шафір (нар. 1959 р.), П. А. Даймонд (нар. 1940 р.) та А. Тверський (1937-1996). Тоді ж було наочно продемонстровано наявність когнітивного дисонансу як у штучно створених ситуаціях, так і під час реальних подій.
Економічне завдання
Як ілюстрація невідповідності номінальної та реальної вартості грошей пропонується нескладне завдання. Припустимо, Іваненку, Петренку та Сидоренку дали по 300 тис. грн. Кожен за ці гроші купив квартиру. Ремонтів не робили, користувалися акуратно. Оскільки за будівельними нормами багатоповерхівки розраховані на 100 років, то за рік об’єктивна (номінальна) вартість практично залишилася незмінною. Але реальна ціна могла змінитися через зростання чи падіння попиту. За рік кожен продав свою квартиру. Однак:
- У регіоні, де живе Іваненко, ціни за рік зросли на 10%, він отримав 324 тис. грн.
- Там, де Петренко — ціни залишилися на тому ж рівні, йому дали 297 тис. грн.
- Там, де Сидоренко — ціни впали на 10%, він узяв за житло 276 тис. грн.
Питання: хто здійснив найвигіднішу угоду? На перший погляд, Іваненко (+24 тис. грн), потім Петренко (-3 тис. грн) та найгірше — Сидоренко (-24 тис. грн). А якщо порахувати?
Через підвищення цін на 10% Іваненку, щоб «вийти в нуль», треба було продати житло за 330 тис. грн. Тож він на 6 тисяч у мінусі. Із Петренком усе зрозуміло, там 3 тисячі збитків. А ось Сидоренку, щоб з урахуванням падіння цін на 10% залишитися «при своїх», достатньо було продати квартиру за 270 тис. грн. Тож він ще й 6 тис. грн заробив, він найуспішніший.
Вплив грошової ілюзії на економічну ситуацію та поведінку людей
Поняття фінансової ілюзії суперечить основному постулату класичної економіки. Згідно з ним, особистість у всіх випадках діє раціонально, виходячи з поняття максимальної вигоди. Тому монетаристи (тобто економісти, які вважають головним чинником нарощування грошової маси та її відповідність товарному попиту; податковій політиці вони відводять вторинну роль) існування цієї суперечності заперечують.
Тут багато грошей чи ні? Не знаю, у середині дев’яностих буханець хліба коштував 60 тисяч
Якщо ж підсумувати думки прихильників грошової ілюзії, то з їхньої точки зору вона впливає на економічну ситуацію таким чином:
- Під час кризи та посиленої інфляції реальні ціни на товари та послуги зростають. Проте темпи зростання номінальних цін суттєво запізнюються. Це спонукає спекуляцію. Хтось знаходить лазівки та купує дефіцит за держціною, а потім продає дорожче.
- Заробітна плата індексується набагато рідше (повільніше), ніж зростають ціни. І відсоток збільшення зазвичай помітно менше. Наприклад, ціни в середньому зросли у 4-5 разів, а зарплата — лише у 2 рази. Те саме можна сказати про контрактні зобов’язання.
- Якщо зростання зарплати відповідає інфляції (наприклад, і виплати, і реальні ціни піднялися вдвічі) — все одно це впливає на попит.
- Населення вводять в оману інтерв’ю у ЗМІ — необґрунтовані заяви політиків або високопосадовців, у яких вони оперують номінальними, а не реальними цінами.
Насамкінець — спостереження про суб’єктивність сприйняття. Припустимо, середня зарплата у школі дорівнює 6 тис грн/міс. А споживчий кошик коштує 5,45 тис. грн. Так от, якщо виплати зменшити на 5%, тобто до 5,7 тис. грн за тих самих цін, то вчителі почнуть обурюватися і лаяти уряд. Але якщо виплати збільшити на 5%, тобто до 6,3 тис грн/міс, а вартість споживчого кошика підняти на 10%, тобто до 5,995 тис грн, то люди вважатимуть, що «все нормально». Хоча насправді погіршення купівельної спроможності в обох випадках практично однакове.
