Коли ми придумуємо назву для нового проєкту, особистого блогу або стартапу, вся увага зазвичай приділяється слову до крапки. Ми влаштовуємо мозкові штурми, перевіряємо милозвучність, сперечаємося про креатив. А ось тому, що стоїть після крапки — доменній зоні — часто відводиться роль «технічного причепа».
domain name
Зазвичай логіка проста: «Якщо .com зайнятий, візьмемо що-небудь вільне і дешевше». Але в цифровому світі закінчення адреси — це не просто набір букв. Це прописка, паспорт і кредитна історія вашого сайту одночасно.
Сьогодні ми поговоримо про національні домени (ccTLD — country code Top-Level Domains). Чому одні зони відкривають двері на міжнародні ринки, а інші можуть відправити ваші листи в папку «Спам» ще до того, як їх прочитають?
Географія з подвійним дном
Національні домени — це дволітерні закінчення, закріплені за конкретними країнами: .ua для України, .de для Німеччини, .cn для Китаю. Спочатку все було просто: живеш в країні — реєструєш домен. Але інтернет швидко стер кордони, і почалася велика гра в переосмислення географії.
Найяскравіший приклад — зона .tv. Технічно це національний домен крихітної острівної держави Тувалу в Полінезії. Але весь світ сприймає його як «телебачення». Тувалу отримує мільйони доларів до бюджету, просто продаючи право на використання свого коду стрімінговим сервісам і телеканалам.
Інший улюбленець стартапів — зона .io. Це британська територія в Індійському океані. Але для айтішників «I/O» означає «Input/Output» (введення/виведення). У підсумку, реєструючи сайт в зоні .io, ви не повідомляєте пошуковику, що ваш офіс знаходиться на атолі Дієго-Гарсія. Ви повідомляєте ринку: «Ми — технологічна компанія».
Урок для маркетолога: Національна зона може працювати як потужний брендинговий інструмент, якщо її код збігається з абревіатурою вашої індустрії (як .fm для радіо або .ai для штучного інтелекту, хоча це домен Ангільї).
Довіра пошукових систем: Де народився, там і знадобився?
У Google є свої упередження. Якщо ви продаєте піцу в Берліні, домен .de дасть вам фору перед конкурентом на міжнародному .com. Пошукові системи міркують логічно: якщо сайт знаходиться в національній зоні Німеччини, значить, він, швидше за все, корисний жителям Німеччини.
Це називається геотаргетингом. І це палиця з двома кінцями.
Якщо ви купите домен в зоні .kz (Казахстан) для інтернет-магазину, який працює тільки в Баку, вам доведеться докласти титанічних зусиль, щоб переконати Google показувати вас бакинцям вище, ніж локальні сайти.
Однак є список винятків. Google офіційно визнає деякі національні домени «загальними» (gccTLD). До цього списку входять ті самі .io, .tv, .fm, .me (Чорногорія, використовується для особистих блогів). Пошукові системи розуміють, що ці сайти не прив’язані до географії, і ранжують їх глобально.
Зони ризику: Коли скупий платить двічі
Найбільша небезпека для репутації криється в «дешевих» або безкоштовних національних зонах.
Ви напевно бачили дивні домени з закінченнями .tk (Токелау), .ml (Малі), .ga (Габон). Колись їх роздавали безкоштовно або за копійки. Це привабило не малий бізнес, а шахраїв. Кіберзлочинці реєстрували тисячі адрес для фішингу та спам-розсилок.
В результаті у поштових сервісів (Gmail, Outlook) і корпоративних систем безпеки виробився рефлекс: «Бачу .tk — блокую».
Якщо ви вирішите заощадити 10 доларів і розмістите своє портфоліо або лендінг в такій «токсичній» зоні, не дивуйтеся, що клієнти не отримують ваші листи, а корпоративні фаєрволи не відкривають ваш сайт. Репутація сусідів по зоні кидає тінь і на вас.
Бюрократичні пастки
Ще один нюанс, про який часто забувають — юридичні вимоги країн. Інтернет глобальний, а закони локальні.
У зоні .au (Австралія) ви не зможете отримати домен, якщо у вас немає місцевого бізнес-номера або торгової марки.
Зона .no (Норвегія) вимагає наявності місцевої поштової адреси та ідентифікатора особистості.
Бувають і політичні ризики. Якщо ви ведете бізнес на домені країни з нестабільним режимом або специфічним законодавством, ваш актив може опинитися під загрозою. Реєстр національної зони підпорядковується місцевій владі, а не міжнародним корпораціям.
Як перевірити домен і не помилитися?
Перш ніж оплачувати гарне ім’я, проведіть невелике розслідування.
Погугліть правила зони. Просто введіть «вимоги до реєстрації .us» (так, там теж є нюанс — потрібно бути резидентом або мати бізнес-зв’язки з США).
Перевірте історію. Можливо, на цьому красивому домені раніше був сайт з нелегальним контентом.
Оцініть зайнятість. Якщо ви шукаєте ім’я для міжнародного бренду, корисно знати, чи є воно вільним в інших популярних зонах. Тут на допомогу приходять агрегатори даних. Наприклад, сервіс NetAPI дозволяє маркетологам і аналітикам масово перевіряти списки доменів і бачити картину в цілому: які зони зайняті, які звільняються і де зараз реєструються конкуренти. Це допомагає не купити «кота в мішку».
Доменна зона — це сигнал.
- .com — сигнал глобальності та традицій.
- .io / .ai — сигнал технологічності.
- .fr / .de / .uk — сигнал: «Я свій, я місцевий».
- .xyz / .top / .tk — часто (хоч і не завжди) сигнал: «У мене не було бюджету» або «Я тут ненадовго».
Вибираючи адресу для свого проєкту, пам’ятайте: ви вибираєте не просто літери, ви вибираєте репутацію. Змінити дизайн сайту легко, переїхати на новий домен без втрати клієнтів і позицій у пошуку — набагато складніше. Тому нехай те, що стоїть після крапки, працює на вас, а не проти вас.
