Ерік Берн був психологом ХХ століття, який розробив і популяризував теорію транзакційного аналізу. Його книга «Ігри, у які грають люди», досі має попит серед людей, що цікавляться психологією відносин у суспільстві. Розглянемо, як Берн став автором бестселера та чим цікава ця книга сучасному читачеві.
Особисте життя
Леонард Ерік Бернштейн народився 10 травня 1910 року в Монреалі (Канада), в родині письменника та лікаря. Його батько захворів на туберкульоз і помер молодим, тож Берна та його сестру виховувала мати. Берн вивчав медицину в Університеті Макґілла та здобув ступінь у 1931 році. Після він вступив до Єльського університету, де вивчав психіатрію та психоаналіз.
Леонард став американським громадянином у 1939 році та пізніше змінив своє ім’я з Бернштейна на Берна, хоча він часто використовував псевдоніми для своїх професійних статей. Берн недовго служив в армії під час Другої світової війни, а після звільнення повернувся до навчання.
Він був одружений тричі, і кожен раз стосунки закінчувались розлученням. У нього було четверо дітей — по двоє від перших двох шлюбів. Помер Леонард у 1970 році від серцевого нападу.
Професійне життя
Одним із викладачів Берна був Ерік Еріксон, і вони два роки працювали разом. У 1950 році Ерік Берн обійняв посаду помічника психіатра. Після він працював у кількох лікарнях по всьому Сан-Франциско і продовжував вивчати психоаналіз, практикуючи як груповий терапевт.
У процесі професійного зростання його погляди почали конфліктувати з традиційними психоаналітичними теоріями, тож з часом відстань між Берном і психоаналітичною спільнотою збільшилася. Зрештою йому відмовили у вступі до Психоаналітичного інституту Сан-Франциско в 1956 році. Та Берн продовжив свій шлях, почав досліджувати інтуїцію і зрештою створив теорію транзакційного аналізу (ТА).
Внесок у психологію
Розробка транзактного аналізу є найвідомішим внеском Берна в науку. ТА поєднує в собі елементи психоаналізу та когнітивні теорії людської поведінки, а також пропонує теорії особистості й особистісного зростання.
Згідно з теорією транзакційного аналізу Берна, люди можуть існувати в трьох его-станах: дорослий, батько та дитина.
- людина, яка функціонує в ролі дорослого, має здорові взаємодії, на які майже не впливають ні емоції, ані багаж дитинства;
- люди, які виступають у ролі дитини, приймають моделі поведінки, схожі на поведінку дитинства, часто намагаючись вирішити дитячі конфлікти. Наприклад, людина може ображатися, коли її партнер неуважний;
- люди, які виконують роль батьків, імітують реакцію людей, які їх виховали.
У рамках теорії ТА, кожна міжособистісна взаємодія є транзакцією, в якій особа може виконувати одну з трьох ролей. Конфлікти, як правило, виникають, коли людина діє як дитина чи батько, а не як дорослий.
«Ігри, в які грають люди»: у чому цінність книги для сучасного читача?
Берн називав взаємодії іграми. Він опублікував книгу «Ігри, в які грають люди», в якій описано загальні сценарії, в які люди грають під час міжособистісної взаємодії. Ці ігри передбачають зміну ролей у якийсь момент.
Наприклад, особа, яка виконує роль дитини, може почати поводитися як батько на якомусь етапі взаємодії. Ігри також йдуть за передбачуваною схемою. Подружня пара може завжди сваритися, використовуючи ту саму гру, що призводить до послідовного конфлікту. Берн давав загальним іграм креативні назви, такі як «Тепер ти в мене, сучий сину…» або «Так, але…». Берн називав переможців ігор білими, а тих, хто програв, чорними, натякаючи на гру в шахи.
Книгу «Ігри, у які грають люди», Берн написав у 1964 році. Загалом вона мала продовжити думки, викладені у його книзі «Транзакційний аналіз у психотерапії». У своїй новій роботі автор більше уваги приділив саме теорії ігор. На його думку, кожна людина завжди починає гру чи приймає певні правила: як в особистих стосунках, так і на роботі.
Книга стала бестселером майже одразу після виходу у світ. Згодом вона отримала статус найпопулярнішої книжки психологічного напрямку. Її переклали на десятки мов, а загальний тираж перевищив декілька сотень тисяч екземплярів.
А найцікавіше те, що майбутній бестселер спочатку відмовлялися друкувати всі видавництва, куди звертався автор. Тож йому довелося видавати книгу за власні кошти й торувати шлях до масового читача самостійно. Для цього знадобилося менш як рік.
Сказати, що книга у свій час здійснила переворот — не сказати ніщо. Вона розходилася з загальноприйнятими думками та теоріями, шокувала й відкривала очі та взагалі: це був перший примірник нонфікшн літератури, який так детально, точно і нестандартно розглядав питання взаємовідносин людей у суспільстві. Чи варто казати, що люди не змінилися, і, не дивлячись на ці десятки років, ми продовжуємо грати у ті ж самі ігри?
Український переклад бестселера побачив світ у 2016 році, а згодом було декілька перевидань книги. Якість перекладу дуже висока, тож читати книгу приємно. Купити екземпляр можна на сайті видавництва і книгарні Well Books. До речі, вся література в асортименті так чи інакше присвячена темам саморозвитку та покращення знань про себе і навколишній світ.
Спадок
Берн підкреслив, що здорові взаємодії передбачають оцінку «я в порядку, і ти теж», а не знецінення себе чи іншої людини у взаємодії. Книга самодопомоги Томаса Гарріса «Я в порядку, ти в порядку» розвинула цю теорію. Теорії Берна також вплинули на автора популярного нью-ейдж роману «Целестинське пророцтво». Персонажі цієї книги часто дотримуються сценаріїв і беруть участь в іграх, що нагадують теорії Берна.
Транзакційний аналіз використовується в багатьох секторах: зокрема в освіті, бізнесі, особистому та організаційному. В освітніх моделях показано, що трансакційний аналіз покращує самооцінку, мотивацію учнів, утримання вчителів, залучення та розуміння батьків, управління поведінкою, моральний стан персоналу та учнів, а також освітню культуру. В організаційному середовищі транзакційний аналіз призначений для того, щоб допомогти створити та розвинути функціональну поведінку та стосунки й трансформувати дисфункціональні дії як засіб для створення згуртованого та продуктивного середовища.
Берн також розробив концепцію рекету для позначення людини, яка виражає «дозволені почуття», а не справжні почуття. Ці дозволені почуття часто є моделями поведінки, виробленими в дитинстві. Метою рекету зазвичай не є розв’язанням проблеми чи чесним вираженням емоцій. Натомість люди вдаються до такої поведінки, щоб маніпулювати оточенням та іншими людьми, дотримуючись знайомого сценарію. Люди, залучені до рекету, дозволяють собі відчувати дозволені «рекетські» почуття та виправдовувати свою поведінку та емоції при цьому.
За життя автор написав ще декілька книг, які глибше розкривали його теорію. Деякі з них теж стали бестселерами, проте «Ігри…» залишаються безсумнівним лідером у цьому літературному жанрі.