Наталія Вітюк — фахівчиня з освітнього менеджменту, яка пройшла шлях від керівника сектору інформаційної політики та промоції в управлінні освіти Львівської міської ради до директорки програм та проєктів у Школі вільних та небайдужих. За два роки вона реалізувала програми, які охопили понад 10 000 учнів на муніципальному рівні та понад 1 200 освітян і дітей на рівні приватної установи. Її досвід поєднує роботу з масштабними державними системами та створення інноваційних освітніх моделей.
Наталія Вітюк
Ми поговорили з Наталією про те, чому муніципальний досвід став фундаментом для приватних інновацій, як працювати з масштабом без втрати якості та що дає перехід між різними рівнями освітньої системи.
— Наталіє, ви працювали в управлінні освіти Львівської міської ради, де ваша відповідальність охоплювала 127 шкіл та 110 дошкільних закладів. Це майже 120 000 дітей. Як взагалі керувати такою системою?
— Муніципальний рівень вимагає іншого мислення, аніж робота з однією установою. Ви маєте створювати рішення, які працюватимуть для всієї системи, і кожна ініціатива має множитися на сотні закладів. Це означає, що програма має бути методично опрацьованою, зрозумілою для різних контекстів, здатною функціонувати без вашої постійної присутності.
Найбільший виклик — зберегти баланс між стандартизацією та гнучкістю. Програма має бути достатньо структурованою, щоб її могли впроваджувати різні школи, але водночас достатньо гнучкою, щоб школи могли адаптувати її під свої потреби.
— Одна з найбільших ваших ініціатив на муніципальному рівні — Національна програма патріотичного виховання, що поширювалась на 10 818 учнів та 112 закладів. Як народжувалася ця програма?
— Ми бачили, що звичний підхід до предмета “Захист України” не відповідає реальним потребам учнів. Діти сиділи в класі, слухали теорію, складали тести, але не розуміли, як ця теорія працює на практиці. Особливо в умовах війни, коли базові навички тактичної медицини чи розуміння принципів громадянської оборони стають життєво необхідними.
Ми запропонували радикально інший формат. Замість класних занять — цілоденні практичні тренінги в спеціалізованих навчальних центрах. Учні працювали з реальним обладнанням, вчилися накладати джгути, розуміли базові тактичні принципи, працювали з дронами. Формат практичний та максимально наближеним до реальних ситуацій.
Для реалізації ми залучили партнерів, які мали відповідну експертизу: Національну академію сухопутних військ України та скаутську організацію “Пласт”. Вони допомогли створити програму, яка була і педагогічно обґрунтованою, і практично застосовною.
Наталія Вітюк
— Програма отримала визнання від міністра освіти Оксена Лісового. Інші міста почали адаптувати вашу модель. Чому саме ця програма так резонувала?
— Вона вирішувала реальну проблему реальним способом. Багато освітніх ініціатив залишаються на рівні декларацій, створили конкретний механізм, який став відповіддю на важливість патріотичного виховання в Україні. Школи отримали готову модель, яку можна було впроваджувати без необхідності розробляти все з нуля.
Коли інші міста звертались до нас з питаннями про програму, ми ділилися методологією. Деякі міста адаптували наш підхід під свої умови. Це підтвердило, що модель має потенціал для масштабування.
— Ще одна ваша ініціатива, про яку я хочу поговорити — програма “Безпечна школа”. 60 команд учнів працювали над проєктами поліпшення шкільних укриттів. Це виглядає незвично для муніципальної програми.
— Ми хотіли показати, що учні можуть бути рушіями змін у своїх школах. Зазвичай дорослі приймають рішення, як має виглядати шкільний простір, а діти просто користуються тим, що їм дали. Однак у рамках програми “Безпечна школа” ми запропонували учням самим розробити повні проєктні пропозиції поліпшення укриттів: концепцію дизайну, бюджет та фінальну презентацію. П’ять команд-переможців отримали реальне муніципальне фінансування для реалізації своїх ідей.
Директори шкіл повідомляли, що участь у програмі змінила ставлення учнів до школи. Діти почали сприймати заклад як простір, на який вони можуть впливати, що посилило їхню мотивацію та відповідальність.
— Також мені відомо, що ви співпрацювали з Українською академією лідерства. Як ця співпраця впливала на муніципальну систему?
— Українська академія лідерства має національний рівень, державну підтримку, потужні програми молодіжного лідерства та громадянської активності. Ми адаптували їхні програми для впровадження в муніципальній системі освіти Львова.
Це дозволило інтегрувати перевірені національні методології в локальний контекст. Школи отримали доступ до якісних програм без необхідності самостійно шукати ресурси та експертизу. Партнерство також розширило мережу професійних зв’язків між національними організаціями та муніципальною системою.
— У жовтні 2023 року ви перейшли до Школи вільних та небайдужих. Це приватна установа зовсім іншого масштабу. Чому ви прийняли це рішення?
Муніципальний рівень забезпечує значний масштаб діяльності, проте водночас звужує можливості для глибокого експериментування. Робота в межах великої системи передбачає дотримання регламентів, процедур погодження та інших інституційних обмежень, що впливають на швидкість впровадження нових рішень.
Натомість «Школа вільних та небайдужих» запропонувала інший формат із фокусом на створенні інноваційних практик з нуля, їх тестуванні та глибшій взаємодії з меншою кількістю учасників. Такий підхід передбачає розроблення моделей, придатних для подальшого поширення та адаптації в ширших освітніх системах.
— Лабораторні програми для дітей — один з найпомітніших проєктів, створених вами. Понад 1 200 учнів, 42 школи. Як ви розробляли цю модель?
В українських школах тривалий час зберігається проблема обмеженого доступу до обладнання для проведення наукових експериментів. У багатьох випадках вивчення біології, хімії та фізики відбувається переважно на рівні підручників і візуальних матеріалів без можливості практичної роботи.
Запропонована лабораторна модель передбачає інший механізм розв’язання цієї ситуації. Замість очікування на поступове забезпечення шкіл обладнанням було створено повністю оснащений лабораторний простір із доступом для освітніх закладів. Кожен учасник отримує індивідуальний набір інструментів, реагентів і матеріалів та виконує експерименти самостійно.
Концепцію програми сформовано з нуля із визначенням структури, що охоплює STEM-лабораторії для учнів 1–6 класів і предметні лабораторії з біології, хімії та фізики для 7–11 класів. Також забезпечено розроблення методичних матеріалів до занять, координацію роботи лабораторного персоналу й наукових фахівців, а також управління логістичними процесами.
За результатами оцінювання 96% учасників визначили програму як високоефективну, а заклади освіти повторно долучаються до наступних циклів занять.
— В рамках цієї ініціативи ви співпрацювали з Enzym, провідною біотехнологічною компанією України. Як вибудовувалася ця співпраця?
— Enzym має передові наукові знання в біотехнології, але ці знання складні і призначені для фахівців. Моє завдання полягало в тому, щоб адаптувати їх для різних вікових груп учнів та для вчителів, які працюватимуть з цим матеріалом.
Я розробила програму, яка охопила 174 учнів та 60 вчителів у 10 регіонах України та координувала всі етапи реалізації. Програма отримала високі оцінки за доступність викладу та наукову обґрунтованість.
Співпраця з Enzym показала, що бізнес та освіта можуть ефективно працювати разом. Компанія надає експертизу, освітня установа адаптує її для навчального процесу, і у результаті обидві сторони виграють.
— Окрім роботи з дітьми, ви розробили програми для освітян. Понад 900 учасників, 30+ заходів. Як ви організовували цю роботу?
Програми для освітян формувалися за тими самими принципами, що й дитячі освітні ініціативи: практична спрямованість, адаптивність до умов роботи та орієнтація на реальні професійні виклики. У центрі уваги перебували інструменти, придатні для безпосереднього застосування в навчальному процесі.
Розроблення концепцій здійснювалося з нуля з урахуванням аналізу професійних потреб педагогів. Проєктна робота охоплювала фасилітацію тренінгів, організацію логістики та впровадження гібридного формату, що поєднував очні заходи у Львові та Івано-Франківську з онлайн-програмами для інших регіонів.
Повернення значної частини учасників на курси підвищеного рівня свідчить про практичну затребуваність програм і прагнення педагогів до подальшого розвитку професійних компетентностей.
— Частина програм реалізовувалася у партнерстві з Центром психології “Майстерня довіри”. Ви співавторка програми з травмо-орієнтованої педагогіки, яка охопила 24 регіони України. Як ви створювали контент, який можна масштабувати на всю країну?
Масштабування програм стало можливим завдяки детальному методичному опрацюванню змісту. Структура матеріалів передбачала таку організацію контенту, за якої тренери в різних регіонах могли реалізовувати програму без втрати якості.
Кожен модуль містив чіткі інструкції, приклади та рекомендації, а тренери отримували цілісне розуміння логіки програми, що забезпечило можливість поширення ініціативи на всі 24 регіони України. Програму пройшли понад 400 освітян, а окремі установи використовують розроблені методологічні рішення як основу для власних освітніх проєктів.
— Якщо порівняти муніципальний рівень та роботу в приватній установі — що дає кожен з них?
Муніципальний рівень забезпечує системне бачення функціонування освіти в межах міста, дозволяє оцінити виклики, з якими стикаються сотні закладів, простежити механізми поширення рішень на велику кількість учасників і сформувати управлінське мислення, орієнтоване на масштаб.
Водночас робота в приватній установі відкриває ширші можливості для експериментування, створення інноваційних форматів, тестування нових підходів і глибшої взаємодії з учасниками освітнього процесу. Такий контекст сприяє формуванню мислення, зосередженого на якості, деталізації та практичній ефективності рішень.
Поєднання цих двох вимірів створює найбільш збалансовану модель професійної діяльності. Розуміння системних процесів доповнюється здатністю розробляти інновації, апробувати їх у малих групах і надалі масштабувати в ширших освітніх структурах.
— Якими ви бачите подальші кроки розвитку освітніх ініціатив?
— Подальша робота пов’язана з масштабуванням уже створених моделей. Лабораторні програми мають потенціал для розширення в інших регіонах, а програми для освітян можуть адаптуватися до потреб різних установ і професійних спільнот. Водночас ключовим залишається збереження балансу між розширенням охоплення та підтриманням якості змісту.
Сучасний український освітній простір потребує фахівців, здатних поєднувати системне розуміння муніципального рівня з розробленням інноваційних моделей, працювати водночас із масштабом і деталізацією. Практика свідчить, що ці виміри формують взаємодоповнювальну основу для сталого розвитку освітніх рішень.
